Наш останній шанс

Січень 2009 року, довгоочікувані дві смужки, нашому щастю не було меж. Перший прийом у лікаря, прийом, на якому я повинна була почути: «Мої вітання, Ви вагітні!», замість чого я почула: «Відсутнє серцебиття ... у Вас завмерла вагітність, зверніться до лікарні». Неможливо описати, що я тоді відчувала - просто величезний відчай. Час, проведений у лікарні - це ще одна травма, так як я лежала в палаті тільки з вагітними.

З цього моменту почалася наша боротьба за щастя, боротьба за дитину. Величезна кількість лікарів, яких рекомендували знайомі, маса різних аналізів, які потрібно було зробити, численні спроби лікування, які повинні були допомогти. Кожне лікування, яке закінчувалося невдачею, тільки поглиблювало наш відчай. Якби не підтримка чоловіка, я не знаю впоралася би я взагалі. Весь цей час, коли ми намагалися завагітніти, можна назвати одним великим і складним іспитом для наших відносин. Іспит, який, можна сказати, ми здали на «відмінно». Хоча були моменти сумніву, чи має сенс подальша боротьба.

У якийсь момент ми вирішили відпочити від усього. Більше ніяких лікарів, ніяких аналізів, так далі жити просто не можна. Наше життя визначалося боротьбою за дитину, ми вже втомилися. Адже можна усиновити дитину, є так багато дітей, яким потрібна любов, але... Я ніколи не буду вагітною, ніколи не відчую як це, коли дитина штовхається всередині тебе, не зможу гордо ходити з великим животом. Для когось це може бути незначним, але я так цього хотіла! Ми пробували з цим змиритися, але не так просто сказати собі: СТОП, КІНЕЦЬ, є інші способи... Зрештою, не всім судилося бути батьками.

Ми зробили рік перерви, аж до приїзду наших друзів, які як і ми протягом багатьох років намагалися завагітніти. Перший погляд - і я вже знаю...ВОНИ СТАНУТЬ БАТЬКАМИ БЛИЗНЮКІВ... Я так за них була рада, але одночасно з цим я так сильно заздрила. Це вони розповіли нам про Клініку «Bocian» в далекому Білостоці (для нас це інша частина країни). Ми зважилися... їдемо, якщо їм вдалося, то чому ж може не вдатися нам.  Це було найкраще рішення у нашому житті

На первинний прийом ми потрапили до лікаря Гжегожа Мругача, який ознайомився з нашою історією лікування, направив нас на аналізи, після чого повідомив, що в нашому випадку можливо тільки ін-вітро. Ми вирішили, що спробуємо ще один раз, востаннє. Після завершення всіх формальностей ми поїхали в Білосток, щоб почати процедуру. Вдалося отримати 8 яйцеклітин, з яких 4 запліднили.

Після кожного перенесення результат аналізу бета-ХГЛ показував, що все добре, показники зростають, росла також наша надія, що на цей раз все вдасться. Перші три спроби були невдалими, нерви були на межі, стан близький до депресії.

Хтось одного разу сказав мені дуже красиві слова: «Я знаю, що тобі сумно, але я впевнена, що Ваша дитина це та, яка чекає на тебе поки що в холодильнику. Я думаю, що Вам призначена саме ця дитина, але лікар просто вибрав не ту послідовність ембріонів для перенесення ». І знаєте що? Це виявилося правдою! Останній ембріон - наш останній шанс, і ВДАЛОСЯ!

Звичайно ж вся вагітність - це величезна радість, а й також величезних страх, чи вийде все на цей раз, чи буде дитинка здоровою, чи доношу я вагітність. Всю вагітність я спостерігалася у лікаря Аркадіуша Адамчика, все пройшло чудово.

Наше щастя народилося 28.11.2017 р. після 10 років невдалих спроб. Наше щастя звуть Францішек.

Мораль нашої історії: НІКОЛИ НЕ МОЖНА ЗДАВАТИСЯ, ТРЕБА БОРОТИСЯ ДО ЩАСЛИВОГО КІНЦЯ. Потрібно вірити, що в врешті-решт Ви також, як і ми, знайдете ангелів, як акушерки, медсестри та лікарі з Клініки «Bocian». Доктор Мругач, доктор Пєтшицький, доктор Адамчик - завдяки їм зараз я дивлюся на своє маленьке диво, яке спить поруч в ліжечку.

Дякую Вам від щирого серця, ви неймовірні.